Чудеса зцілення, звершені Ісусом Христом

“Коли Ісус зійшов з гори, за Ним пішов великий натовп. І ось прокажений, прийшовши, кланявся Йому й говорив: Господи, коли хочеш, Ти можеш мене очистити. [Ісус], простягнувши руку, доторкнувся до нього, кажучи: Хочу, стань чистим! – і він вмить очистився від прокази. А Ісус йому каже: Дивися, нікому не розповідай, але йди, покажися священикові та принеси дар, який наказав Мойсей [у Законі] на свідчення їм.”

“І приходить до Нього прокажений, благає Його і, впавши на коліна, каже Йому: Якщо хочеш, Ти можеш очистити мене! Змилосердившись, Він простягнув руку, доторкнувся до нього та й каже йому: Хочу, – стань чистим! І вмить зійшла з нього проказа, і він очистився. Суворо попередивши, відразу відіслав його, наказавши: Дивись же, нікому нічого не кажи, але піди й покажися священикові та принеси за своє очищення те, що велів Мойсей, – їм на свідчення! А той, вийшовши, почав багато розповідати й розголошувати про ту справу, тож більше не міг Він відкрито ввійти у місто, але перебував поза містом, у безлюдних місцях, та до Нього приходили звідусіль.”

“І сталося так, що коли Він був у одному з міст, то ось чоловік, весь у проказі, побачивши Ісуса, впав долілиць і благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, то можеш мене очистити! Простягнувши руку, Він доторкнувся до нього й промовив: Хочу, стань чистим! І враз проказа зійшла з нього. І велів йому нікому про це не казати. – Але йди, – промовив Він, – покажися священикові, принеси за своє очищення так, як наказав Мойсей, – для свідчення їм! Однак чутка про Нього розійшлася далеко, і сходилося багато людей, щоби послухати й оздоровитися [в Нього] від своїх недуг.”

“Коли ж Він увійшов у Капернаум, до Нього підійшов сотник, благаючи Його і промовляючи: Господи, слуга мій лежить вдома паралізований, тяжко мучиться. [Ісус] йому каже: Я піду й оздоровлю його. У відповідь сотник сказав: Господи, я не достойний, щоб Ти увійшов під мій дах, але тільки скажи слово, – і мій слуга одужає. Тому що і я людина під владою, і в себе маю воїнів; кажу цьому: Іди! – і йде; іншому: Прийди! – і приходить; моєму рабові: Зроби це! – і робить. А Ісус, коли почув, здивувався і сказав тим, які йшли за Ним: Запевняю вас: ні в кого в Ізраїлі не знайшов Я стільки віри. Кажу вам, що багато хто прийде зі сходу й заходу і сяде з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небесному, а сини Царства будуть викинуті в навколишню темряву; там буде плач і скрегіт зубів. А сотникові Ісус сказав: Іди, нехай буде тобі так, як ти повірив. І його слуга тієї ж миті одужав.”

“Коли Він закінчив усі Свої слова до людей, які слухали Його, то пішов у Капернаум. Раб одного сотника, яким той дорожив, тяжко занедужав і вмирав. Коли почув про Ісуса, послав до Нього юдейських старших, благаючи, щоби прийшов і врятував його раба. Прийшовши до Ісуса, вони благали Його ревно, кажучи: Він гідний того, щоб Ти йому це зробив, бо любить наш народ і синагогу нам збудував. Ісус пішов з ними. Коли вже був недалеко від дому, сотник послав [до Нього] друзів, щоб сказали йому: Господи, не трудися, бо я не достойний, щоб Ти зайшов під мій дах; тому я не вважав себе гідним прийти до Тебе. Але скажи слово – і видужає мій слуга. Адже і я людина підвладна, і воїнів маю підлеглих; кажу одному: Іди, – і він іде, а іншому: Прийди, – і він приходить, а рабові своєму: Зроби це, – і він робить. Почувши це, Ісус здивувався і, обернувшись до натовпу, який йшов за Ним, промовив: Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри! Коли посланці повернулися додому, знайшли [хворого] раба здоровим.”

“Коли Ісус прийшов до хати Петра, то побачив його тещу, яка лежала в гарячці; Він доторкнувся до її руки, – і гарячка покинула її; вона встала й служила Йому.”

“Незабаром, залишивши синагогу, Він з Яковом та Іваном прийшов до дому Симона й Андрія. А Симонова теща лежала в гарячці; тож Йому негайно сказали про неї. Він підійшов і, взявши за руку, підвів її – і гарячка залишила її, і вона почала прислуговувати їм.”

“Вийшовши із синагоги, Він увійшов у дім Симона. Симонова теща була у великій гарячці. І Його просили за неї. Ставши над нею, Він наказав гарячці, й вона залишила її. Відразу ж, уставши, вона служила їм.”

“А як звечоріло, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він словом вигнав духів та зцілив усіх хворих,”

“А як звечоріло, коли вже зайшло сонце, поприносили до Нього всіх хворих і біснуватих. І все місто зібралося перед дверима. Тож Він оздоровив багатьох хворих на різні недуги, і вигнав численних бісів, але бісам не давав говорити, бо знали Його, [що Він – Христос].”

“Коли ж заходило сонце, всі, які мали хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, а Він, покладаючи на кожного з них руки, оздоровляв їх. Виходили біси з багатьох, викрикуючи й гукаючи: Ти – Син Божий! Та Він їм забороняв і не давав говорити, бо вони знали, що Він Христос.”

“Сівши в човен, Він переплив назад і прийшов до Свого міста. І ось, принесли до Нього паралізованого, який лежав на носилках. Побачивши їхню віру, Ісус сказав паралізованому: Кріпися, сину! Прощаються тобі твої гріхи! Тут деякі з книжників заговорили між собою: Він Бога зневажає! А Ісус, знаючи їхні думки, сказав: Чому думаєте лукаве у ваших серцях? Що легше: сказати «прощаються твої гріхи», чи сказати «встань і ходи»? Та щоб ви знали, що Син Людський має на землі владу прощати гріхи. Тоді каже паралізованому: Встань, візьми свою постіль і йди додому! Підвівшись, [він узяв свої носилки і] пішов до своєї хати. А люди, побачивши це, налякалися і прославили Бога, Який дає таку владу людям.”

“А коли через декілька днів Ісус прийшов знову в Капернаум, поширилася чутка, що Він удома. І зібралося багато людей, так що не вміщалися навіть біля дверей, а Він виголошував їм слово. І прийшли до Нього, несучи паралізованого; несли його четверо. Не маючи змоги через натовп пробратися до Нього, вони розкрили покрівлю над місцем, де Він був, і, зробивши прохід, опустили носилки, на яких лежав паралізований. Побачивши їхню віру, Ісус каже паралізованому: Сину, прощаються твої гріхи! Були там деякі книжники, які сиділи й міркували у своїх серцях: Чому Він так каже? Він зневажає Бога! Хто ж може прощати гріхи, крім самого Бога? І тут же Ісус, узнавши Своїм Духом, що вони собі так міркують, каже їм: Що це ви думаєте в серцях ваших? Що легше: сказати паралізованому «прощаються тобі гріхи», чи сказати «встань, візьми свою постіль і йди»? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі. Говорить паралізованому: Кажу тобі: встань, візьми постіль свою та йди до свого дому! І той, узявши постіль, тут же встав і вийшов перед усіма, так що всі дивувалися і славили Бога, кажучи: Ніколи такого ми ще не бачили!”

“І сталося одного дня, коли Він навчав, сиділи фарисеї і законовчителі, які поприходили з усіх сіл галилейських і юдейських та з Єрусалима; і сила Господня була в Ньому, щоб оздоровляти. І ось люди принесли на носилках чоловіка, який був паралізований, і намагалися внести його й покласти перед Ним. І, не знайшовши, як пронести його крізь натовп, вони вилізли на дах та й крізь черепицю опустили його з носилками на середину перед Ісусом. Побачивши їхню віру, Він сказав: Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи! І книжники та фарисеї почали міркувати, кажучи: Хто ж Він, що говорить таку богозневагу? Хто може прощати гріхи, крім Самого Бога? Пізнавши їхні думки, Ісус сказав їм у відповідь: Що ви роздумуєте у ваших серцях? Що легше: сказати «прощаються тобі твої гріхи», чи сказати «встань і ходи»? Але щоб ви знали, що Син Людський має на землі владу прощати гріхи! І сказав паралізованому: Кажу тобі, встань, візьми свою постіль і йди до свого дому! І враз уставши перед ними, він узяв те, на чому лежав, і пішов до свого дому, прославляючи Бога. А всіх охопив жах; вони славили Бога, сповнені страхом, кажучи: Неймовірне ми бачили сьогодні!”

“І ось жінка, яка нездужала на кровотечу дванадцять років, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю Його одягу, бо говорила сама собі: Як тільки доторкнуся до Його одягу, стану здоровою. Ісус же, обернувшись і побачивши її, сказав: Кріпися, дочко! Віра твоя тебе спасла. І жінка була оздоровлена тієї ж миті.”

“А жінка, яка страждала від кровотечі дванадцять років та багато натерпілася від численних лікарів, – витратила все своє майно й жодного полегшення не мала, але стало їй ще гірше, – почувши про Ісуса, підійшла в натовпі ззаду й доторкнулася до Його одягу. Вона говорила: Якщо лише доторкнуся до Його одягу, – одужаю! І враз припинилася її кровотеча, і вона відчула в тілі, що видужала від хвороби. Тієї ж миті Ісус відчув у Собі, що сила вийшла з Нього. Обернувшись до натовпу, Він запитав: Хто доторкнувся до Мого одягу? А Його учні говорили Йому: Ти ж бачиш, що натовп Тебе тіснить, і запитуєш: Хто доторкнувся до Мене? І оглядався, щоби побачити ту, яка це зробила. А жінка злякалася і тремтіла, знаючи, що сталося з нею; прийшла і впала перед Ним, і сказала Йому всю правду. Він же промовив до неї: Дочко, віра твоя спасла тебе! Іди з миром і будь здоровою від своєї недуги.”

“А жінка, яка хворіла на кровотечу дванадцять років, котра віддала лікарям усе майно, однак ніхто не міг її вилікувати, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю Його одягу. І вмить спинилася її кровотеча. А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро [і ті, хто з ним], сказали: Наставнику, люди товпляться навколо Тебе і тіснять, [а Ти питаєш: Хто той, який доторкнувся до Мене?] Ісус же сказав: Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. А жінка, побачивши, що не втаїться, з тремтінням підійшла і впала перед Ним, розповідаючи перед усім народом, чому вона доторкнулася до Нього і як умить стала здоровою. Він же сказав їй: Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі!”

“А як Ісус відходив звідти, за Ним пішло двоє сліпих, котрі голосно гукали: Помилуй нас, Сину Давидів! Коли ж увійшов Він до хати, сліпі підійшли до Нього. Ісус сказав їм: Чи ви вірите, що Я можу це зробити? Вони відповіли Йому: Так, Господи! Тоді Він доторкнувся до їхніх очей, промовивши: Нехай вам станеться за вашою вірою! І їхні очі відкрилися. Ісус суворо наказав їм: Глядіть, щоб ніхто не довідався! Вони ж, вийшовши, розголосили про Нього по всій тій землі.”

“І вирушивши звідти, Він прийшов до їхньої синагоги; там був чоловік, який мав суху руку. І щоб Його звинуватити, запитали, кажучи: Чи годиться в суботу оздоровлювати? А Він відказав їм: Чи є хтось з‑поміж вас, хто має одну вівцю, і коли вона в суботу впаде в яму, то не візьме та й не витягне її? А наскільки ціннішою за вівцю є людина! Тому годиться і в суботу робити добро. Тоді каже чоловікові: Простягни свою руку. Той простягнув, – і вона стала здоровою, як і друга.”

“І Він прийшов знову до синагоги. А там був чоловік, який мав суху руку. Тож стежили за Ним, чи зцілить його в суботу, щоб Його звинуватити. І каже чоловікові, який мав суху руку: Стань посередині. А їх запитує: В суботу годиться робити добро чи робити зло, душу спасти чи погубити? Вони ж мовчали. І, глянувши на них з обуренням, засмучений закам’янілістю їхніх сердець, Він каже чоловікові: Простягни руку! Той простягнув – і його рука стала здоровою. І вийшли фарисеї, і відразу ж разом з іродіянами зібрали раду проти Нього, як Його погубити.”

“І сталося іншої суботи, коли увійшов Він до синагоги й навчав, був там чоловік, який мав суху праву руку. Книжники й фарисеї стежили, чи в суботу Він буде оздоровляти, аби знайти звинувачення проти Нього. А Він знав їхні думки й сказав чоловікові, який мав суху руку: Підведися і стань посередині. Той підвівся і став. Ісус же промовив до них: Запитаю вас: що годиться в суботу – добро робити чи зло робити, душу спасти чи погубити? Поглянувши на них усіх, сказав йому: Простягни свою руку! Той зробив, і рука його стала [здоровою, як і друга].”

“Залишивши околиці Тира й Сидона, Ісус знову прийшов до Галилейського моря, на територію Десятимістя. І привели до Нього глухонімого, і просили Його, щоби поклав на нього руку. Відвівши його вбік від натовпу, Він вложив Свої пальці в його вуха і, плюнувши, доторкнувся до його язика, та, звернувши погляд до неба, зітхнув і каже йому: Еффата! тобто: Відкрийся! І враз відкрилися його вуха, і розв’язалися пута його язика, і він заговорив виразно. Ісус звелів їм, аби нікому про це не говорили. Та чим більше Він їм забороняв, тим більше вони розголошували. І надзвичайно дивувалися, кажучи: Він добре все робить: глухим дає слух, а німим – мову.”

“І приходять вони до Витсаїди. І приводять до Нього сліпого, благаючи, щоби доторкнувся до нього. І, взявши сліпого за руку, Він вивів його за село, послинив йому очі, поклав руки на нього й запитав: Щось бачиш? Поглянувши, той каже: Бачу людей… бачу, мов дерева ходять. Потім Він знову поклав руки на його очі – і тоді той прозрів, одужав і побачив усе виразно. І Він відіслав його додому, кажучи: До села не заходь, [не розповідай нікому в селі].”

“Коли вони виходили з Єрихона, за Ним пішов великий натовп. І ось двоє сліпих, які сиділи при дорозі, почувши, що Ісус наближається, закричали: Помилуй нас, Господи, Сину Давидів! Натовп втихомирював їх, щоби замовкли, а вони ще дужче кричали, гукаючи: Помилуй нас, Господи, Сину Давидів! Ісус зупинився, покликав їх і промовив: Що хочете, щоб Я зробив для вас? Вони кажуть Йому: Господи, аби відкрилися наші очі. Ісус, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей – і вони враз стали зрячими й пішли за Ним.”

“І прийшли вони в Єрихон. А коли Він зі Своїми учнями і великим натовпом виходив з Єрихона, то син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги. Почувши, що це Ісус Назарянин, він почав кричати, гукаючи: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся наді мною! І багато погрожували йому, щоби замовк. Та він ще дужче кричав: Сину Давидів, помилуй мене! А Ісус, зупинившись, сказав: Покличте його! Вони закликали сліпця і сказали йому: Кріпися, вставай, Він кличе тебе! Той скинув свого плаща, підскочив і прийшов до Ісуса. І у відповідь Ісус промовив до нього: Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе? Сліпий відказав Йому: Учителю, щоб я прозрів! Ісус же сказав йому: Іди, віра твоя спасла тебе! І він відразу прозрів і пішов дорогою за Ним.”

“І сталося, коли Він наближався до Єрихона, якийсь сліпий сидів при дорозі й жебрав. Почувши юрбу, яка проходила, він запитав, що це таке. Йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. І він закричав, гукаючи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене! А ті, які йшли попереду, погрожували йому, щоби замовк, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, помилуй мене! Спинившись, Ісус наказав привести його до Себе. Коли він наблизився, запитав його: Що ти хочеш, щоб Я для тебе зробив? Він же сказав: Господи, щоб я знову бачив! Ісус сказав йому: Прозрій, твоя віра спасла тебе! І він враз почав бачити і пішов за Ним, прославляючи Бога. А весь народ, побачивши це, віддав хвалу Богові.”

“Підійшли до Нього сліпі та кульгаві в храмі, й Він оздоровив їх.”

“Отож, [Ісус] знову прийшов до Кани Галилейської, де перетворив воду у вино. В Капернаумі був якийсь придворний, син котрого нездужав. Почувши, що Ісус прийшов з Юдеї до Галилеї, він пішов до Нього і просив [Його], щоби прийшов і оздоровив його сина, який був при смерті. А Ісус сказав йому: Якщо не побачите ознак і чудес, не повірите! Каже Йому придворний: Господи, прийди, поки не померло моє дитя! Говорить йому Ісус: Іди, твій син живе! І повірив чоловік у слова, які сказав йому Ісус, і пішов. Відразу ж, як він входив, його раби зустріли його [і сповістили йому], кажучи, що його син живий. Він же запитав у них про час, коли йому покращало. А йому сказали, що вчора о сьомій годині залишила його гарячка. Тож батько зрозумів, що то була якраз та година, о котрій сказав йому Ісус: Твій син живе! Тож повірив він сам і весь його дім. Це вже було друге чудо, яке вчинив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галилею.”

“Після цього було юдейське свято, й Ісус прийшов у Єрусалим. Є в Єрусалимі біля Овечої брами купальня, що по‑юдейському називається Витезда, вона має п’ять критих входів. У них лежало багато недужих, сліпих, кривих, сухих, [які очікували руху води. Бо ангел Господній час від часу сходив до купальні й збурював воду. Хто перший заходив після збурення води, той ставав здоровим, хоч би якою була його недуга]. Був там один чоловік, який тридцять вісім років нездужав. Ісус, побачивши його, як лежав, і, знаючи, що довго він уже хворіє, сказав йому: Чи ти хочеш стати здоровим? Хворий відповів Йому: Пане, не маю людини, яка вкинула б мене до купальні, коли забурлить вода. Коли ж я приходжу, то інший уже заходить раніше за мене. Каже йому Ісус: Устань, візьми постіль свою і ходи! І чоловік тут же став здоровим, узяв свою постіль і почав ходити. Була тоді субота. Тому юдеї казали до того, хто видужав: Нині субота, і не годиться тобі носити свою постіль. Він же відповів їм: Той, Хто мене оздоровив, сказав мені: Візьми свою постіль і ходи! Вони запитали його: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі взяти й ходити? Оздоровлений не знав, Хто Він, бо Ісус увійшов у натовп, який був на тому місці. Згодом Ісус зустрів його в храмі й сказав йому: Ось видужав ти. Не гріши більше, щоби чого гіршого не сталося тобі. Пішов цей чоловік і сповістив юдеям, що його оздоровив Ісус.”

“А коли Він ішов, то побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні запитали Його, кажучи: Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився? Ісус відповів: Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла. Доки є день, потрібно, щоб ми робили діла Того, Хто Мене послав; надходить ніч, коли ніхто не зможе робити. Поки Я є у світі, Я – Світло для світу! Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив грязиво зі слини й помазав ним очі сліпому, і сказав йому: Піди вмийся в купальні Силоам! Силоам у перекладі означає «посланий». Отже, він пішов, умився і прийшов зрячим. Сусіди ж і ті, котрі бачили його раніше, як він був жебраком, казали: Хіба це не той, хто сидів і жебрав? Деякі говорили, що це він; інші говорили, що ні, але подібний до нього. Він [же] казав: Це я! Тоді випитували в нього: Як тобі відкрилися очі? Він відповів: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив грязиво й помазав мої очі та сказав мені: Іди в [купальню] Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.”

“І навчав Ісус в одній із синагог у суботу. Була там одна жінка, яка вісімнадцять років мала духа хвороби: була скорчена й зовсім не могла випростатися. Побачивши її, Ісус покликав і сказав їй: Жінко, ти звільнена від своєї недуги! Він поклав на неї руки – і враз випросталася, і стала прославляти Бога. У відповідь старший синагоги, обурений тим, що Ісус оздоровив у суботу, промовив до натовпу: Є шість днів, у які належить працювати; тож приходьте тоді оздоровлятися, а не суботнього дня. Та Господь відповів йому і сказав: Лицеміри, хіба кожний з вас не відв’язує у суботу вола або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраама, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не годиться звільнити від цього пута в суботній день? І коли Ісус це говорив, стало соромно всім, які противилися Йому, і весь натовп радів усьому тому славному, що Він чинив.”

“І сталося, що коли в суботу Ісус увійшов у дім якогось начальника з фарисеїв, щоб їсти хліб, то вони стежили за Ним. І ось, перед Ним був один чоловік, хворий на водянку. Озвавшись, Ісус сказав до законників і фарисеїв: У суботу годиться оздоровляти чи ні? Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, оздоровив його й відпустив.”

“І сталося, як ішов Він до Єрусалима, то проходив через Самарію і Галилею. І як входив Він до одного села, зустріли Його десять прокажених мужів, які стали здалека. Вони піднесли голос, гукаючи: Ісусе, Наставнику, помилуй нас! Побачивши їх, Він сказав: Підіть і покажіться священикам! І сталося так, що коли вони йшли, – очистилися. Один з них, побачивши, що видужав, повернувся, прославляючи Бога гучним голосом, упав обличчям до ніг Його, дякуючи Йому; це був самарієць. У відповідь Ісус сказав: Хіба не десять очистилося? А де ж дев’ять? Не здогадалися повернутися, щоб віддати славу Богові, а тільки цей чужинець? І сказав Він йому: Підведися і йди; твоя віра тебе спасла.”

“І один з них вдарив раба первосвященика і відтяв йому праве вухо.Та Ісус озвався і сказав: Облиште, вже досить; і доторкнувшись до вуха, зцілив його.”