Світ зла і Бог, Який не залишив

Досить часто від невіруючих людей можна почути питання: “Якщо Бог є, то де Він? Чому у світі стільки страждання? Чому Він допускає війни, смерть, несправедливість, хвороби, жорстокість?” Інколи навіть і віруюча людина, проходячи через важкі обставини, у глибині серця починає запитувати те саме.

Коли біль торкається не когось далекого, воно стає криком серця. Людина дивиться на зло, на смерть, на страждання навкруги і запитує: “Господи, де Ти, коли боляче? Чому Ти мовчиш, коли я страждаю? Чому це не зупиняєш?”

У книзі пророка Авакума 1:2 ми читаємо слова людини, яка теж дивилася на жахіття навкруги:

“Доки, Господи, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!”

Пророк не приховує свого болю. Але важливо побачити, що він з відкритим серцем несе це питання до Бога. І це вже багато про що говорить, бо одне діло – ставити питання Господу з болем, шукаючи істину; інше ж – використовувати страждання у світі як привід, щоб звинуватити Його і виправдати власне небажання прийти до Нього.

Коли людина каже: “Де Бог?”, варто поставити й інше питання: а де людина?

• Де людина була тоді, коли Бог говорив: не вбий, не кради, не свідчи неправдиво, люби ближнього, прощай, не мстися, будь милосердним?
• Де людина, коли Бог кличе її до світла, а вона обирає темряву?
• Де людське серце, коли воно чує Божі настанови, але все одно чинить зло?

Це не скасовує болю і не робить страждання легшими, але допомагає почати правильно мислити. Якщо ми починаємо з претензії до Бога, але не хочемо чесно подивитися на стан людського серця, то ніколи не зрозуміємо, чому світ такий зламаний.

Ісус Христос не приховував від Своїх учнів, що життя у цьому світі є і буде непростим (Івана 16:33):

“Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!”

Христос не обіцяв, що у світі все буде легко і що земля стане раєм для кожної людини вже зараз. Але Він також сказав: “Я переміг світ”.

Біблія не каже, що тут, на землі, не буде болю і не обіцяє, що віруюча людина ніколи не буде плакати. Але в Писанні чітко показано, звідки прийшло зло, Ким є Бог посеред цього світу і де справжня надія. Що мати відповідь на питання “де Бог?”, варто починати не з обурення, а з Божого Слова, бо тільки Він бачить усю картину: початок, корінь, наслідки і кінець.

Бог створив людину не для зла

Щоб зрозуміти, чому у світі стільки зла, треба повернутися до початку, до самого кореня людської біди.

Біблія відкриває нам Бога як святого, доброго і чистого (1 Івана 1:5):

“Ось звістка, яку ми почули від Нього й сповіщаємо вам: Бог є світло, і в Ньому немає жодної темряви!”

У Бога немає підступності, жорстокості, неправди і гріха. І Він не є джерелом людського болю, бо Він є світло.

Людина була задумана не для ненависті, вбивства, обману, зради, страху і смерті. У книзі Буття ми бачимо, що людина створена для життя з Богом, для близькості з Ним, для чистих стосунків, відповідальності, праці, радості, миру. Людина була в раю, але трагедія почалася тоді, коли людина:

• повірила не Богу, а голосу спокуси;
• захотіла сама визначати, що добро, а що зло;
• замість довіри до Бога прийшов бунт.

Уся 3 глава Книги Буття описує гріхопадіння людини. Це історія про розрив довіри між людиною і Богом. Людина сказала своїм вибором: “Я хочу жити без Божої влади. Я хочу бути сама собі мірилом істини.” І з того моменту зло увійшло в людський досвід: сором, страх, відчуження, звинувачення, братовбивство, насильство, заздрість, гординя, смерть. Апостол Павло нагадує про це у Римлян 5:12:

“Бо як через одну людину гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть, так у всіх людей увійшла смерть, тому що всі згрішили.”

Ось чому світ не такий, яким Бог створив його на початку. Ми живемо у світі, де гріх торкнувся всього: людського серця, людських стосунків, сімей, народів, культури, історії. І коли людина дивиться на наслідки гріха, а потім каже: “Боже, чому світ такий?”, то часто не хоче почути істинну біблійну відповідь: тому, що людина відійшла від світла – від Бога.

Можна уявити будинок, в якому самі спочатку вимкнули світло, а потім почали нарікати, що стало темно. Темрява прийшла, бо люди відвернулися від світла.

Так само і з людством. Відходячи від Бога, воно входить у темряву, яка рано чи пізно проявляється у словах, рішеннях, сімейних ранах, жорстокості, байдужості, насильстві.

І питання вже в тому, чому людина так вперто тримається за гріх, який це страждання породжує.

Бог створив людину для Себе, але відкинувши Бога вона втратила джерело життя, чистоти і миру. І саме тому Біблія так серйозно говорить про гріх як про глибоку духовну катастрофу. І якщо ми хочемо зрозуміти біль цього світу, то маємо зрозуміти справжній корінь: гріх відділив людину від Бога. А там, де людина відділяється від Бога, вона починає руйнувати і себе, і ближнього, і світ навколо себе.

Чому у світі так багато зла. Гріх має коріння, а не лише листя

Дивлячися на зло у світі, перш за все людина бачить його зовнішні прояви: насильство, ворожнечу, брехню, зраду, жорстокість, злість, приниження, байдужість. Це те, що ранить, що видно, з чим люди стикаються у сім’ях, на роботі, в суспільстві тощо.

Біблія ж показує, що зло має не тільки листя, а й коріння. Уявімо дерево, на якому росте отруйне листя. Людина бачить листок ненависті і хоче його обірвати, бачить листок насильства і хоче його прибрати, бачить листок жорстокості і справедливо обурюється. Але якщо коріння залишається в землі, на дереві знову виросте нове листя.

Так само і з гріхом. Людство багато разів намагалося прибрати окремі листки зла, створюючи закони, системи, ідеології, реформи, правила, міжнародні угоди (і частина цього справді потрібна, бо суспільство не може жити без стримування зла), але жоден зовнішній механізм не може сам по собі змінити людське серце.

Ісус сказав (Марка 7:21-22):

“Адже зсередини, з людського серця виходять злі думки, розпуста, крадіжки, вбивства, перелюб, зажерливість, лукавство, обман, безсоромність, заздрість, богозневага, гордощі, безумство.”

Саме відірване від Бога серце стає джерелом того, що потім виливається назовні:

• гординя народжує приниження іншого;
• самолюбство народжує байдужість;
• жадібність народжує експлуатацію;
• заздрість народжує ненависть;
• непрощення народжує мстивість;
• бунт проти Бога народжує життя, де людина сама себе ставить на місце судді.

Пророк Єремія (17:9) пише:

“Серце людини лукаве понад усе, і вкрай зіпсуте, – хто його може осягнути?”

Ці слова не дуже приємно чути. Людина зазвичай хоче думати про себе краще. Нам легше сказати: “Я нормальний. Це інші злі. Це інші винні. Це інші мають змінитися.” Проте Біблія ставить дзеркало перед кожним.

Не всі чинять однаковий рівень зла, але корінь гріха присутній у кожному людському серці. І якщо людина не змиряється перед Богом, гріх завжди шукає шлях назовні. Саме тому Ісус прийшов у цей світ не просто навчити людей кращої поведінки, а спасти людину від гріха, бо серце потребує нового життя.

Можна, наприклад, навчитися ввічливо говорити, але це не означає, що в серці зникла гординя. Можна навчити людину дотримуватися певних правил, але це не означає, що вона полюбила істину. Ось чому Євангеліє не просто вчить “поводитися краще”, а відкриває істину того, що кожен потребує Спасителя: потрібне прощення, очищення і нове серце. Потрібен Христос.

Гріх має глибоке коріння і доки людина не прийде до Бога, вона може зривати окреме листя, але не змінить природу самого дерева. Тому Бог кличе до щирого покаяння і нового життя у Христі, бо тільки там, де Христос торкається серця, починається справжня зміна.

Що відбувається, коли людина живе без Бога

Дивлячись на зло у світі, чимало людей часто ставять Богу питання, чому Він це допускає? Проте, майже ніколи не ставиться інше питання: “Чому ми, люди, так часто живемо так, ніби Бога немає?” Бог дав Своє Слово, Він відкрив, що є добром, а що є злом, показав людині шлях життя, але вона знову і знову обирає не Божий шлях, а свій.

Ісус Христос сказав, що вся суть Божого Закону тримається на двох заповідях (Матвія 22:37-39):

“Він же сказав йому: Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою! Це – перша і найбільша заповідь. Друга – подібна до неї: Любитимеш свого ближнього, як самого себе!”

Подумаймо, яким був би світ, якби люди справді любили Бога всім серцем, якби людина не ставила себе в центр всесвіту, не поклонялася грошам, силі, власній гордості, власним бажанням? Яким був би світ, якби люди справді любили ближніх, як самих себе? – Тоді не було б ні вбивств, ні зради, ні приниження слабких, не було б обману заради вигоди, не було б байдужості до чужого болю, не було б розриву між словами про добро і реальними вчинками.

Але проблема в тому, що людина часто не хоче Божого порядку, натомість бажаючи Божих благословень, але без Його влади; миру, але без покаяння; захисту, але без послуху.

Апостол Павло описує стан людини, яка знає про Бога, але не прославляє Його як Бога (Римлян 1:21):

“Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця – оповиті темрявою.”

Серце темніє не тому, що Бог перестав бути світлом, а тому, що людина відвертається від Нього.

Уявімо виробника складного обладнання, який створив точну, продуману, якісну систему, дав інструкції, пояснив, як її використовувати, попередив, чого не можна робити, сказав, коли треба проводити обслуговування. Але працівники на підприємстві роками ігнорують інструкцію, не обслуговують обладнання, перевантажують його, використовують не за призначенням, а коли лінія ламається, якість падає, стається аварія, вони нарікають, що “поганий виробник”. Але чи справедливо це?

Або інший приклад. Людина купує автомобіль. Виробник передбачив правила експлуатації, є технічне обслуговування, заміна оливи, перевірка гальм, шин, ходової частини. Але власник роками їздить по ямах, не ремонтує машину, ігнорує попередження, експлуатує її на знос, а потім стається трагедія і він каже, що винний виробник. Зрозуміло, що в такій претензії є глибока несправедливість.

Так само люди часто чинять із Богом, на бажаючи слухати Його Слово, прийняти Його заповіді, впустити Його у своє серце, сім’ю, рішення, стосунки тощо. Але коли наслідки гріха стають страшними, вони запитують: “Де Бог?”

Господь же через пророка говорить (Ісаї 48:17-18):

“Ось що говорить Господь, твій Викупитель, Святий Ізраїлів: Я – Господь, твій Бог, Котрий навчає тебе корисному, Котрий провадить тебе дорогою, якою потрібно ходити. О, якби ти вважав на Мої Заповіді, тоді твій мир був би, як ріка, а твоя справедливість, – як морські хвилі.”

Тому, говорячи про зло у світі, важливо не перекладати на Бога те, що народжується в людському серці, відчуженому від Нього. Господь не наказував людям ненавидіти, не вчив обманювати, не заповідав чинити насильство, не закликав до гордині, жадібності, жорстокості і байдужості. Навпаки, Він сказав: “люби Бога і люби ближнього”.

Легко говорити про зло світу загалом, але значно важче дозволити Божому Слову торкнутися особисто. Зло у світі починається там, де людина каже Богу: “Я сама знаю, як мені жити”.

Божа справедливість, Божий суд і Боже допущення

Але після всього сказаного може виникнути інше питання: якщо зло походить від гріха людини, то чи означає це, що Бог просто стоїть осторонь? Чи означає це, що Він нічого не контролює і світ випав з Його рук? – У жодному разі ні.

Говорячи про Божу владу над усім, ми не маємо права сказати, ніби Бог є автором гріха. Він святий і в Ньому немає ніякої темряви, Він не спокушає людину до зла і не чинить зла.

Але Бог суверенний: Він може судити, зупиняти, дисциплінувати, допускати потрясіння, щоб людина прокинулася, побачила свій шлях і зрозуміла, куди веде життя без Бога.

Є місця Писання, які звучать непросто, які ніхто не поспішав би “вішати на холодильник”. Наприклад, через пророка Ісаю Господь говорить (Ісаї 45:7):

“Я творю світло і наводжу темряву, – Я даю мир і насилаю лихо. Я – Господь, Який усе це чинить!”

Цей вірш треба розуміти правильно. Тут не йдеться про те, що Бог чинить зло. Мова про Божу владу над історією, над народами, над миром і лихом, над судом і потрясіннями. Бог не втратив контролю і не є осторонь, лише споглядаючи за тим, що відбувається у світі.

Інше місце Писання говорить (Амоса 3:6):

“… Хіба трапиться в місті якесь лихо, якого Господь не допустив би?”

Це важкі слова, проте вони відкривають нам серйозність Божого правління. У світі немає такої сили, яка могла б вирвати історію з Божої руки:

• Навіть коли люди чинять зло, Бог залишається Суддею.
• Навіть коли народи бунтують, Господь бачить все до дрібниць.
• Навіть коли праведні страждають, Бог не втрачає пам’яті, не втрачає справедливості і не забуває Своїх.

Іноді Він допускає обставини як суд над гріхом, іноді – як дисципліну для Своїх дітей, іноді – як випробування віри, іноді – як потрясіння, через яке людина вперше починає серйозно думати про вічність. Ми не завжди можемо точно сказати, чому саме сталося те чи інше. І треба бути обережними, щоб не говорити від імені Бога там, де Він не відкрив конкретної причини. Але ми точно можемо знати, що Бог не байдужий.

Ми не завжди розуміємо, чому Бог допустив те чи інше. Ми часто бачимо тільки маленький фрагмент, але Господь бачить усе: початок, шлях, приховані мотиви, майбутні наслідки, вічність. Не буде відповіді на кожне “чому”, проте віра означає, що ми знаємо, Кому довіряємо, навіть коли не розуміємо всього.

Ісус ніколи не обіцяв, що на землі буде рай для всіх

Одна з причин, чому люди розчаровуються в Бозі, полягає в неправильних очікуваннях. Людина іноді думає:

• якщо Бог є, якщо Він добрий, то і життя має бути без болю;
• якщо я вірю, то в мене не буде скорботи;
• якщо Бог мене любить, то Він має швидко прибрати всі труднощі.

Але це не те, що сказав Христос. Ісус прямо говорив Своїм учням (Івана 16:33):

“Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!”

У цьому вірші є дві частини, обидві з яких треба тримати разом:

1. Перша: “У світі зазнаєте страждання”. Христос не приховує реальності і не обіцяє легкого життя. Він не каже, що віруюча людина буде захищена від усіх потрясінь, втрат, сліз, нападів, хвороб і несправедливості.
2. Друга: “Але будьте відважні: Я переміг світ”. Тобто страждання реальні, але вони не мають останнього слова. Світ тисне, але Христос більший за світ.

Це дуже важливо. Християнська віра не будується на обіцянці земного комфорту. Вона заснована на Христі, Який переміг гріх, смерть і цей світ.

Апостол Павло теж не малював легкого шляху, пишучи у 2 Тимофія 3:12:

“Адже всі, хто в Ісусі Христі бажає жити благочестиво, будуть переслідувані.”

Якщо людина справді хоче жити з Богом, вона неминуче зіткнеться з опором цього світу. Не завжди у формі відкритого гоніння. Іноді це буде нерозуміння, іноді – насмішка, іноді – тиск, іноді – втрата якихось можливостей, іноді – внутрішня боротьба, бо шлях Христа не збігається з духом цього світу.

У книзі Дій 14:22 апостоли зміцнювали учнів такими словами:

“Вони зміцнювали душі учнів, закликали залишатися у вірі. Бо ми маємо, – казали вони, – через великі утиски ввійти до Царства Божого.”

Зверніть увагу: апостоли не казали людям, що після навернення всі труднощі зникнуть, а натомість готували їх до реального християнського життя. Не лякали, але зміцнювали, бо віра, яка готова тільки до благословень, але не готова до скорботи, дуже швидко ламається.

Сам Христос не йшов шляхом земної зручності. Він був відкинутий, Його неправдиво звинувачували, над Ним насміхалися, Його зрадили, били і зрештою розіп’яли. Якщо Сам Син Божий пройшов через страждання у цьому світі, то чому ми думаємо, що учні мають пройти шляхом без болю?

Проте є велика відмінність: світ може проходити через біль у темряві без відповіді, без надії, без розуміння вічності, а Божа дитина навіть у скорботі має Того, Хто сказав: “Я з вами по всі дні”, має Пастиря, Заступника, має Духа Святого, має обітницю воскресіння. Ось чому апостол Павло міг сказати (Филип’ян 1:21):

“Адже для мене життя – це Христос, а смерть – це надбання.”

Це глибока впевненість людини, яка знає: якщо я живу – живу для Христа; якщо помру – буду зі Христом. Тому навіть смерть не має над ним тієї влади, яку вона має над людиною без Бога.

Цей світ не є раєм. Рай був втрачений через гріх. Але Бог веде Своїх до нового Неба і нової землі, де вже не буде смерті, плачу, болю і прокляття.

Особлива опіка Христа над Своїми посеред злого світу

Біблія відкриває нам не лише зіпсутість світу, а й особливу турботу Христа про тих, хто належить Йому.

Перед Своїми стражданнями, перед хрестом, Ісус молився до Отця. І в цій молитві ми бачимо Його серце. Він говорить про Своїх учнів як про тих, кого Отець дав Йому (Івана 17:6,9).

“Я виявив Твоє Ім’я людям, яких Ти Мені дав зі світу. Твої вони були, і Мені дав Ти їх, і вони зберегли Твоє слово. … Я за них благаю, – не за світ благаю, але за тих, кого Ти Мені дав, бо вони Твої;”

Ми знаємо, що Бог так полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, але тут Ісус відкриває особливу опіку над тими, хто прийняв Його, належить Йому і хто зберіг Його Слово.

Це дуже глибока втіха для віруючої людини, бо ми живемо у світі, де багато небезпеки. Світ не став безпечним місцем після нашого навернення. Учні Христа залишаються у цьому світі, проходячи через ті самі бурі, бачать ті самі війни, переживають той самий біль, хворіють, старіють, плачуть, втрачають близьких, але вони вже не належать цьому світу.

Ісус молиться (Івана 17:11,15):

“Я більше не є у світі, а вони у світі; Я ж іду до Тебе! Отче Святий, збережи їх у Твоє Ім’я – тих, кого Ти Мені дав, – щоби були одне, як і Ми. … Не благаю, щоб Ти забрав їх від світу, але щоби зберіг їх від злого.”

Божа опіка не завжди означає, що Він забере нас із важких обставин, але Господь збереже нас у цих обставинах, збереже віру, збереже душу, збереже від того, щоб темрява не поглинула серце.

Часто ми хочемо, щоб Бог просто прибрав бурю, а Він інколи веде крізь неї, щоб ми глибше пізнали Його вірність. Учні були в човні посеред бурі. В одному випадку Ісус був із ними в човні та втихомирив море, в іншому – Він прийшов до них по воді. Але в обох випадках головна думка одна: Христос не байдужий до Своїх посеред шторму.

Тому Божа дитина може мати опору в тому, що Христос заступається і зберігає Своїх. Апостол Павло пише (Римлян 8:35):

“Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?”

І далі він доходить до великої впевненості (Римлян 8:38-39):

“Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь‑яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!”

Псалом 90/91 також говорить про людину, яка перебуває під покровом Всевишнього. Той, хто живе з Богом, не є покинутим у світі страху; він має покров, має Того, до Кого може бігти душею.

Чи є ми з Богом, чи належимо Христу, чи прийняли Його Слово і чи перебуваємо в Ньому? Бо є різниця між людиною, яка хоче Божого захисту, але не хоче Божої влади, і тим, хто щиро каже: “Господи, я Твій. Веди мене, освяти, збережи”. Важливо бути у Христі, бо поза Ним людина залишається сама зі страхом, смертю, провиною і темрявою, а в Ньому навіть серед скорботи є світло, сила, очищення і надія.

Бог не залишив світ у гріху, а дав Спасителя

У питанні про зло і страждання можна так довго говорити про причини зла, що не дійти до головної відповіді Бога – Ісуса Христа. Коли людина питає: “Де Бог?”, Євангеліє відповідає: “Бог прийшов у цей світ” (Івана 3:16):

“Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне.”

Ось відповідь Божого серця на зіпсований світ:

• Світ лежить у гріху, а Бог дає Спасителя.
• Людина бунтує, а Бог кличе до примирення.
• Людина тікає від світла, а Христос приходить як Світло для світу.
• Людина заслуговує суду, а Бог відкриває шлях милості.

Апостол Павло пише (Римлян 5:8):

“Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками.”

Христос помер не за ідеальних людей, не за тих, хто вже все виправив у своєму житті. Він помер за грішників. Тому Євангеліє каже: “Прийди до Христа, бо тільки Він може очистити тебе”.

Найглибше місце зустрічі Божої любові і Божої справедливості це хрест. Гріх настільки серйозний, що за нього була заплачена ціна крові Божого Сина. І Божа любов настільки велика, що цю ціну Христос взяв на Себе (1 Петра 3:18).

“Тому що й Христос один раз за гріхи постраждав, – праведний за неправедних, аби привести вас до Бога; убитий тілом, але оживлений Духом;”

Головна мета – привести нас до Бога, примирити, очистити, воскресити для нового життя і дати вічну надію. Ісус узяв на Себе гріх світу, щоб відкрити людям шлях до Отця і тому християнська відповідь на зло не закінчується словами про те, що світ зіпсований, а йде далі: “Христос прийшов спасти грішників”.

Якби ми знали тільки, що серце людини зіпсоване, але не знали про благодать, це призвело б до відчаю. Якби Біблія тільки викривала гріх, але не відкривала Спасителя, ми були б приречені. Але Бог дав Сина, в Якому людина може отримати прощення:

• У Христі грішник може стати Божою дитиною.
• У Христі винний може бути виправданий.
• У Христі той, хто жив у темряві, може прийти до світла.
• У Христі смерть уже не є кінцем.

Книга Об’явлення 21:4 відкриває кінець Божої історії:

“і Він обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ні страждань, ні голосіння, ні болю, – вже більше не буде, тому що перше минулося.”

Бог прийшов до нас у Христі, Який на хресті поніс наш гріх, у воскресінні відкрив перемогу над смертю і сьогодні кличе людину до покаяння і віри. Бог веде Своїх до вічності, де зло вже не матиме місця.

Що робити людині перед лицем зла

Коли ми бачимо зло у світі, можна реагувати по-різному.

Перший шлях – озлобитися, звинуватити Бога, кажучи: “Раз так багато страждання, значить, немає сенсу вірити”. Можна закрити серце і жити так, ніби все вирішується силою, грошима, контролем або людською мудрістю.

Але є інший шлях. Перед лицем зла людина має не тільки питати: “Чому це сталося?”, а й “Де я сам стою перед Богом? Що в моєму серці? Чи я примирився із Ним? Чи я належу Христу?”

Апостол Павло, проповідуючи в Афінах, сказав (Дії 17:30-31):

“Отже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися, тому що Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих!”

Бог кличе до покаяння, бо буде день суду і цей суд буде праведним.

Апостол Яків (4:8) пише:

“Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Очистіть руки, грішники, і очистіть серця, двоєдушні.”

І тут важливо пам’ятати, що прийти до Бога не означає отримати життя без болю. Це означає бути з Господом посеред життя, де ще є біль. Це означає, що душа християнина має основу:

• Коли приходить скорбота, людина має Пастиря.
• Коли приходить страх, вона має Отця.
• Коли приходить смерть, вона має надію воскресіння.
• Коли незрозуміло, чому все сталося саме так, вона може довірити себе Тому, Хто бачить більше.

Псалом 33(34):19 говорить:

“Господь близький до тих, чиї серця у скорботі, й спасає засмучених духом.”

Бог не відкидає людину, яка кається, і не закриває двері перед тим, хто шукає Його щиро. Але людина має перестати тікати і прикриватися питанням “де Бог?”, якщо насправді хоче, щоб Він увійшов в її життя. Перестати звинувачувати Бога за темряву, якщо сама вперто відвертається від світла. Перестати шукати тільки пояснення і почати шукати Спасителя.

• Бо відповідь Бога на зло – це Христос.
• Відповідь Бога на гріх – це хрест.
• Відповідь Бога на смерть – це воскресіння.
• Відповідь Бога на зламаний світ – це Його Царство, яке прийде в повноті.

І якщо хтось питає: “Де Бог?”, то відповідь:

• Бог говорить у Своєму Слові.
• Бог відкрився в Ісусі Христі.
• Бог кличе до покаяння.
• Бог зберігає Своїх.
• Бог судитиме зло.
• Бог обітре кожну сльозу в день, який Він Сам призначив.

А сьогодні Він кличе кожного прийти до Нього.

Найбільша перемога починається не коли людина пояснила все зло навколо себе, а коли сама вийшла з темряви до світла Христового.