Вірші з Біблії про пожертвування, десятину і щедрість

У Біблії є тексти про десятину в Старому Завіті, добровільні приношення, підтримку служіння, допомогу нужденним і новозавітний принцип щедрості без примусу.

Важливо не виривати окремі вірші з контексту. Святе Письмо показує, що Богу важлива не лише сама пожертва, а й серце людини, її віра, вдячність, любов і чесність перед Ним.

Нижче зібрані біблійні місця, які допомагають побачити цю тему ширше: від старозавітної десятини до новозавітного жертовного життя перед Богом.

Усі цитати з Біблії наведені в сучасному українському перекладі – CUV.

Десятина у Старому Завіті – Божий порядок для Ізраїлю

У Старому Завіті десятина була частиною Божого порядку для Ізраїлю і пов’язана з поклонінням, храмовим служінням, підтримкою левитів та турботою про нужденних. Ці тексти важливо читати в їхньому історичному та завітному контексті, не змішуючи автоматично старозавітні постанови з новозавітним життям Церкви.

1. Аврам віддав десятину Мелхиседеку після перемоги, визнаючи Божу владу і благословення над усім здобутим. Буття 14:18-20:
   

   “А Мелхиседек, цар Салима, виніс хліб і вино. Він був священиком Всевишнього Бога. Тож поблагословив його та сказав: Благословенний Аврам Всевишнім Богом, Який створив небо і землю. Благословенний Всевишній Бог, Який віддав твоїх ворогів у твої руки. І Аврам дав йому десятину з усього.”

2. Яків пообіцяв віддавати Богу десятину в якості відповіді на Божу охорону, провід і вірність. Буття 28:20-22:
   

   “Тут Яків дав таку обітницю: Якщо Бог буде зі мною і оберігатиме мене на дорозі, якою я йду, і дасть мені хліба їсти й одежу зодягнутися, так що я повернуся здоровим до дому мого батька, то Господь буде мені Богом, а цей камінь, якого я поставив як стовп, буде Божим Домом, і з усього, що Ти даси мені, я неодмінно дам Тобі десятину!”

3. Десятина з землі, насіння, плодів і худоби була названа святинею для Господа. Левіти 27:30-33:
   

   “Кожна десятина з землі, – з врожаю поля чи з плоду дерев, – належатиме Господу. Це святе для Господа. А якщо якась людина захоче викупити свою десятину, то до неї повинна додати її п’яту частину. Так само кожна десятина з великої чи дрібної худоби, тобто кожне, що пройде під палицею десятим числом, буде святим для Господа. Не перебирайте між гарним і поганим, і не замінюйте його. Якщо ж хтось таки замінить його, то сама тварина та її заміна стають святими, і не можуть бути викупленими.”

4. Левіти також мали приносити десятину з отриманої десятини, показуючи, що служителі не звільнені від пошани до Бога. Числа 18:25-32:
   

   “Далі промовив Господь до Мойсея такі слова: Звернися до левітів і скажи їм: Коли отримуватимете десятину від Ізраїльтян, яку Я дав вам від них як вашу спадщину, то відділятимете з неї особливу частку для Господа – десятину з десятини. І буде це зараховано вам як ваша особлива частка: з пшениці на току чи належне Богу з виноградної чавильні. Тож відділіть як особливу частку для Господа, з усіх ваших десятин, які отримаєте від Ізраїльських нащадків, і відокремте з них від себе особливу частку для Господа, віддавши її священикові Аарону. З усіх дарів принесених для вас відділятимете особливу жертовну частку для Господа. З усього найкращого має бути Його освячена частка. І скажи їм: Коли відділите найкращу частку з усього, то те, що залишиться, зарахується левітам як урожай з току і як плід з виноградної чавильні. Можете це споживати на всякому місці, ви і ваші родини, бо це ваша винагорода за ваше служіння в Наметі Свідчення. Отже, коли відкладете найкращу частку з усього, це свідчитиме, що ви не зневажаєте посвячених дарів Ізраїльтян, щоб таким чином не стягнути на себе гріха і не померти.”

5. Ізраїль мав приносити десятини й пожертви до місця, яке Господь обере для поклоніння. Второзаконня 12:5-7:
   

   “але будете прагнути зустрічі з Господом, вашим Богом, на певному місці серед одного з ваших племен, яке Він обере, щоби там закарбувалось і перебувало Його Ім’я. Туди й будете приходити. Туди приноситимете свої всепалення, свої жертвоприношення, свої первоплоди й десятини, свої жертовні дари, жертви своїх обітниць, свої добровільні жертви, а також первородних зі своєї великої та дрібної худоби. Там перед Господом, вашим Богом, споживатимете їх і будете радіти кожним здобутком своїх рук разом із вашими родинами за все те, чим Господь, ваш Бог, поблагословив вас.”

6. Десятина була пов’язана не просто з обрядом, а й з радістю перед Богом та пам’яттю про левітів. Второзаконня 14:22-27:
   

   “Щороку обов’язково відділяй десятину з кожного врожаю твого насіння, що збираєш з поля. На місці, яке Господь обере, щоб там перебувало Його Ім’я, будеш споживати перед Господом, твоїм Богом, десятину твого збіжжя, твого вина і твоєї олії, а також первородних зі своєї великої та дрібної худоби, щоб ти навчився боятися Господа, твого Бога, по всі дні. Якщо ж дорога від тебе буде надто далека, і ти не зможеш занести усього цього, оскільки місце, яке Господь, твій Бог, обере, щоб там перебувало Його Ім’я, буде далеко від тебе, хоча Господь, твій Бог, поблагословить тебе, то переведи це у гроші й візьми ці гроші у свої руки й піди на місце, яке обере Господь, твій Бог. Там купиш за гроші все, чого лише забажає твоя душа з великої чи дрібної худоби, а також вино чи напій та все інше, чого забажає твоя душа. Будеш їсти там перед Господом, твоїм Богом, і будеш веселитися разом зі своєю сім’єю. Не залишай і левіта, який мешкатиме в твоїх поселеннях, оскільки в нього немає, як у тебе, ні частки, ні спадщини.”

7. Кожного третього року десятина мала ставати підтримкою левітів, приходьків, сиріт і вдів. Второзаконня 14:28-29:
   

   “Наприкінці кожного третього року відкладеш усю десятину зі свого врожаю в тому році та зберігатимеш її у своїй оселі. Тоді прийде левіт, – оскільки в нього немає частки і спадщини з тобою, – а також приходець, сирота та вдова, які мешкатимуть у твоїх поселеннях, і будуть їсти й насичуватись, аби Господь, твій Бог, поблагословив тебе в кожній справі твоїх рук, які чинитимеш.”

8. Ізраїльтянин мав засвідчити перед Богом, що виконав постанову про десятину чесно і не привласнив святого. Второзаконня 26:12-15:
   

   “А коли третього року, року десятини, закінчиш відділяти десятину з усього свого врожаю, то даси левітові, приходцеві, сироті й удові, щоб і вони споживали у твоїх поселеннях та наситились, після чого ти скажеш перед Господом, своїм Богом: Я виніс з дому все священне і дав з цього левітові, приходцеві, сироті й удові, згідно з усіма Твоїми постановами, які Ти мені заповів. Я не переступив і не забув жодної з Твоїх Заповідей; не їв із цього, коли був у жалобі, не брав з того нічого, коли був нечистим, не давав з того нічого задля померлого. Я був слухняним голосу Господа, свого Бога, чинячи так, як Ти мені заповів. Тому споглянь зі святої Своєї оселі, з Небес, і поблагослови Свій народ, Ізраїль, та землю, яку Ти дав нам, як Ти присягнувся нашим батькам, – землю, яка тече молоком та медом.”

9. Повернення до Божого порядку після полону включало відновлення приношень, первоплодів і десятин. Неємії 10:35-39:
   

   “Ми, – священики, левіти та народ, – жеребкуванням вирішили, хто буде доставляти дрова в Храм нашого Бога, аби підтримувати вогонь на жертовнику Господа, нашого Бога, як записано в Законі, – почергово кожна родина, в призначений для неї час із року в рік. Ми також зобов’язались щорічно приносити первоплоди врожаю нашої землі та перші плоди з кожного дерева в Господній Храм; приводити первістків, наших синів, у Храм нашого Бога, а також приносити священикам, котрі служать у Храмі нашого Бога, первородних з наших стад і з наших отар, як написано в Законі. Так само і найперше наше тісто з нового врожаю, й найперші плоди кожного дерева, вина й олії будемо постачати священикам у комори Храму нашого Бога, а також з врожаїв нашої землі будемо давати десятину для левітів. Адже саме левіти й збиратимуть десятину в усіх хліборобських місцевостях. Разом з левітами, коли вони збиратимуть десятину, буде священик, нащадок Аарона, а левіти принесуть десятину з десятини в Храм нашого Бога, – в комори храмової скарбниці.”

10. Коли народ перестав приносити частки левітам, служителі були змушені залишити служіння і повернутися до своїх полів. Неємії 13:10-12:
    

    “Мене також повідомили про те, що левітам не видавали належної їм частки, через що левіти та співаки, призначені на служіння, повтікали, – кожен повернувся у своє володіння. Я докорив проводирям, сказавши: Чому Божий Храм занедбаний? Зібравши тих, котрі пішли, я поставив кожного виконувати його обов’язки. Після того всі Юдеї принесли в комори десятину з врожаю зерна, вина та олії.”

11. Через пророка Малахію Бог викриває Ізраїль за невірність у десятинах і приношеннях. Малахії 3:8-10:
    

    “Хіба можна людині обманювати Бога? А ви Мене обкрадаєте, та ще й питаєте: У чому ми Тебе обікрали? В десятині й приношеннях! Адже на вас лежить прокляття, тоді як ви, – весь народ, – продовжуєте Мене обкрадати. Принесіть усі десятини до храмової скарбниці, щоб у Моєму Храмі була пожива і таким чином випробуйте Мене, – говорить Господь Саваот, – хіба Я не відкрию вам небесних отворів і не зіллю на вас понадміру благословень!”

Святе Письмо про добровільні пожертвування та приношення Богу

Біблія показує, що частина приношень Богу була добровільною відповіддю людини на Його милість, велич і вірність. Таке давання народжується не зі страху чи примусу, а з охочого серця, котре визнає, що все, що ми маємо, спершу отримане від Господа.

1. Бог наказав приймати приношення для скинії від тих, кого спонукає серце. Вихід 25:1-2:
   

   “І промовив Господь до Мойсея такі слова: Скажи Ізраїльським нащадкам, щоб вони зібрали для Мене пожертви. Від кожної людини, яку спонукатиме її серце, візьміть для Мене жертовні дари.”

2. Народ приносив настільки щедро, що майстри попросили зупинити пожертви, бо матеріалу було більше, ніж потрібно. Вихід 36:3-7:
   

   “Вони взяли від Мойсея всі дари, які позносили Ізраїльтяни для всяких робіт, потрібних у Святині, щоб здійснювати їх. Щоранку Ізраїльтяни й надалі продовжували приносити добровільні дари. Але прийшли всі майстри, які виконували всілякі роботи у Святині, – кожний, згідно зі своїм ділом, котре вони робили, і повідомили Мойсеєві, говорячи: Люди приносять набагато більше, ніж потрібно для роботи, яку Господь наказав виконати. Тому Мойсей звелів оголосити в таборі, повідомляючи: Ні чоловік, ні жінка нехай більше не турбуються про пожертви для Святині! Тож люди перестали приносити дари. Зібраного матеріалу було достатньо для виконання і завершення всіх робіт, і ще залишалося.”

3. Давид приніс для Храму власні скарби, показуючи, що справжня жертовність починається зі свого. 1 Хронік 29:1-5:
   

   “До того ж, – у своїй пошані та турботі щодо Храму мого Бога, понад усе те, що я приготував для будівництва Святилища, – зі свого особистого золота та срібла, я передаю для Храму мого Бога: три тисячі талантів золота, і то золота Офірського, та сім тисяч талантів особливим чином очищеного срібла для облицювання стін кімнат Храму, а також на різні золоті вироби, що мають бути золотими, та срібло, що має бути зі срібла мистецьки виготовлене руками майстрів-умільців. А тепер хто сьогодні з вас хотів би щедро відкрити свою руку для Господа?”

4. Народ радів, бо приносив Господу добровільно й від щирого серця. 1 Хронік 29:6-9:
   

   “Після цього почали добровільно жертвувати глави родин і начальники племен Ізраїлю, військові командири над тисячами та сотники, а також високі царські можновладці. Всього на будівництво Божого Храму було пожертвувано п’ять тисяч талантів золота і десять тисяч золотих даріїв, десять тисяч талантів срібла, вісімнадцять тисяч талантів міді й сто тисяч талантів заліза. А хто ще мав коштовне каміння, то його поклали у скарбницю Господнього Храму під нагляд Гершонового нащадка Єхіїла. Увесь народ радів з приводу добровільних щедрих дарів, оскільки всі жертвували для Господа від усього щирого серця. Цар Давид також був дуже задоволеним.”

5. Давид визнав, що людина нічого не дає Богу як власник, бо все спершу отримує від Нього. 1 Хронік 29:10-14:
   

   “Після цього Давид перед усією громадою проголосив молитву хваління Господу. Давид промовив: Благословенний Ти, Господи, Боже Ізраїлю, батька нашого, від віку й до віку! Твоя, Господи, величність, сила, пишнота, слава, і могутність, адже все, що на небі й на землі Твоє! І Тобі, Господи, належить царство! Ти вищий понад усе, як Владика! Від Тебе походять багатство і слава, Ти володієш усім, і в Твоїх руках сила та потуга; від Твоєї руки залежить учинити когось великим і могутнім! Тепер же, Боже наш, прославляємо Тебе й приносимо подяку та хвалу Твоєму славному Імені! Бо хто такий я, і ким є мій народ, що ми можемо охоче жертвувати? Адже від Тебе це все походить, і ми віддали лише те, що самі отримали з Твоїх рук.”

6. Повернення з полону супроводжувалося добровільними дарами для відбудови Божого Храму. Ездри 1:4-6:
   

   “А всім, котрі залишилися з цього народу, де би вони не проживали, нехай місцеві мешканці допоможуть таким сріблом, золотом, усяким майном і худобою, а також добровільними пожертвами для Божого Храму, що в Ізраїлі. Тож піднялися глави батьківських родин Юди та Веніяміна, священики та левіти, – всі, чий дух відчув Боже спонукання, щоб іти й будувати Господній Храм, що в Єрусалимі. А їхні довколишні сусіди підтримали їх срібним посудом, золотом, усяким майном, худобою і коштовними дарами, окрім усіх інших добровільних дарів.”

7. Голови родів приносили добровільні пожертви на Храм відповідно до своїх можливостей. Ездри 2:68-69:
   

   “Декотрі з глав батьківських родин, прибувши до Господнього Храму, що в Єрусалимі, внесли добровільні дари на відновлення Божого Храму, щоб його спорудити на його попередньому місці. За своєю спроможністю вони внесли в скарбницю на провадження робіт шістдесят одну тисячу золотих драхм, п’ять тисяч мін сріблом і сто священицьких шат.”

8. Приношення, дане без примусу, стає виявом пошани, вдячності й посвяти Богу. Псалми 54:8:
   

   “Я охоче принесу Тобі жертву, прославлятиму Твоє Ім’я, Господи, бо воно чудове.”

Пожертви як підтримка служіння Богу

Святе Письмо говорить про практичну підтримку тих, хто служить Богу, навчає Слова і трудиться для Божої справи. Водночас така підтримка не має перетворюватися на маніпуляцію, торгівлю духовним або спосіб збагачення.

1. Левіти не мали земельної спадщини серед Ізраїля, а їхньою часткою було служіння Господу. Числа 18:20-24:
   

   “І сказав Господь Ааронові: В їхній землі ти не матимеш спадщини. Не буде для тебе і наділу між ними; Я є твоїм наділом і твоєю спадщиною серед Ізраїльських нащадків. Що ж до синів Левія, то Я дав їм кожну десятину в Ізраїлі, як частку за їхнє служіння, яке вони здійснюють у Наметі Свідчення. Тож інші Ізраїльські нащадки вже більше не приступатимуть до Намету Свідчення, щоб їм не стягнути на себе гріха і не померти. Левіти самі здійснюватимуть служіння біля Намету Свідчення, і нестимуть за нього відповідальність. Це вічна постанова для ваших поколінь. А серед Ізраїльських нащадків вони спадщини не отримають. Адже десятини ізраїльських синів, які вони виділяють для Господа як особливу жертву, Я дав левітам у спадщину. Тому й сказав про них: Серед ізраїльських синів вони не отримають спадщини.”

2. Бог встановив матеріальну підтримку для тих, хто постійно служив при Святині. Второзаконня 18:1-8:
   

   “Священики й левіти, тобто все плем’я Левія, не матимуть частки і спадщини разом з Ізраїлем. Вони житимуть з Господніх вогняних приношень, – Його спадщини. Спадщини серед своїх співбратів у них не буде. Їхня спадщина – Сам Господь, як Він їм пообіцяв. Ось які права священиків щодо народу – тих, котрі приносять жертви. Якщо це віл чи вівця, то священику належать лопатка, щелепи та шлунок. Даси йому і первоплоди твого збіжжя, твого вина й твоєї олії, а також початки вовни від стриження твоїх овець. Адже Господь, твій Бог, обрав саме його з-поміж усіх твоїх племен, аби він і його нащадки звершували служіння в Ім’я Господа по всі дні. А якщо левіт прийде з якогось із твоїх поселень в усьому Ізраїлі, де він проживає; прийде, за своїм бажанням, на місце, яке обере Господь, то він звершуватиме служіння в Ім’я Господа, свого Бога, як і всі його брати, левіти, які стоять там перед Господом. Він користуватиметься рівною часткою, незалежно від продажу батьківської спадщини.”

3. Ісус та Його учні мали практичну підтримку від людей, які служили їм своїм майном. Луки 8:1-3:
   

   “І сталося, що після того Він проходив містами й селами, проповідуючи і звіщаючи Царство Боже. А з Ним було дванадцять та деякі жінки, які були оздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, Іванна, дружина Хузи, прибічника Ірода, Сусанна і багато інших, які служили Йому зі свого майна.”

4. Працівник у Божій справі має право на підтримку. 1 Коринтян 9:7-11:
   

   “Хто з воїнів служить за свої кошти? Хто садить виноград і не їсть його плоду? Або хто пасе отару і не споживає молока з отари? Чи я лише по‑людському це кажу? Хіба й Закон не говорить про це? Адже в Законі Мойсея написано: Не зав’язуй рота волові, який молотить! Хіба Бог турбується про волів? Чи Він це говорить зокрема для нас? Так, це написано для нас, бо хто оре, повинен орати з надією, і хто молотить, повинен молотити з надією, що отримає те, на що сподівається. Якщо ми вам посіяли духовне, то чи велика то справа, коли ми пожнемо ваше тілесне?”

5. Господь постановив, щоб ті, хто звіщає Євангеліє, могли жити від Євангелія. 1 Коринтян 9:13-14:
   

   “Хіба ви не знаєте, що ті, які працюють у святому, харчуються зі святилища? А ті, які служать при жертовнику, отримують частку з жертовника? Так само й Господь наказав тим, які проповідують Євангелію, жити з Євангелії.”

6. Підтримка мають отримувати ті, хто навчає Божому Слову. Галатів 6:6:
   

   “Той, хто навчається слова, нехай ділиться всім добром із тим, хто його навчає.”

7. Пресвітери, які добре трудяться у славу Божу, достойні належної пошани. 1 Тимофія 5:17-18:
   

   “А пресвітери, які добре керують, хай удостояться подвійної честі, особливо ті, які працюють у слові й навчанні. Адже Писання каже: Не в’яжи рота волові, який молотить; і: Працівник гідний своєї нагороди.”

8. Филип’яни підтримували служіння Павла. Филип’ян 4:15-18:
   

   “Знайте ж ви, филип’яни, що на початку поширення Євангелії, коли я вийшов з Македонії, жодна Церква не взяла участі в праві давання і приймання, – тільки ви одні; так що аж двічі посилали ви до Солуня на мої потреби. Не тому, що я шукаю дарів; ні, я шукаю плоду, який примножує вашу славу. Я одержав усе і повністю забезпечений. Мені вистачає всього, відколи я одержав від Епафродита те, що ви послали, це – ніжні пахощі, приємна жертва, яка до вподоби Богові.”

Біблія про допомогу бідним, нужденним і милосердя

Біблійне розуміння пожертвування не обмежується храмом, церквою та служителями. Бог багато разів наголошує на турботі про бідних, вдів, сиріт, чужинців і тих, хто переживає реальну потребу. Милосердя до нужденного є важливою частиною живої віри.

1. Бог наказав не закам’яніти серцем перед бідним братом, а відкрити руку для його потреби. Второзаконня 15:7-11:
   

   “Коли в одному з твоїх поселень у твоєму краї, який Господь, твій Бог, дає тобі, хтось із твоїх братів серед тебе виявиться нужденним, то не ставай у своєму серці неспівчутливим, і не закривай своєї руки перед твоїм нужденним братом. Але ти обов’язково відкриєш йому свою руку і неодмінно позичиш йому, відповідно до його потреби, те, чого йому не вистачає. Остерігайся, щоб у твоєму серці не з’явилася негідна думка: наближається, мовляв, сьомий рік – рік прощення боргів, – і щоб ти не подивився недоброзичливо на твого нужденного брата, і ти не відмовив йому. Адже він заволає щодо тебе до Господа, й на тобі буде гріх. Неодмінно і охоче даси йому. Твоє серце не засмутиться від того, що даватимеш, бо Господь, твій Бог, благословлятиме тебе за це в кожному твоєму ділі і в усіх починаннях твоїх рук. Адже убогі не переведуться на цій землі, а тому я тобі заповідаю, кажучи: Щедро відкривай свою руку перед своїм убогим і нужденним братом на твоїй землі!”

2. Бог бачить благодійність. Притчі 19:17:
   

   “Хто виявляє до вбогого благодійність, той позичає Господу, Який йому віддячить добром.”

3. Щедра людина матиме благословення від Бога. Притчі 22:9:
   

   “Доброзичливий буде благословенним, бо своїм хлібом він поділився з убогим.”

4. Підтримка нужденного або навпаки не надання неї має результати. Притчі 28:27:
   

   “Хто дає убогому, той не матиме недостатку, а хто відвертає від нього свої очі, на тому багато проклять.”

5. Господь завжди з тими, хто виявляє турботу та піклування до тих, хто цього потребує. Ісаї 58:7-8:
   

   “Поділись своїм хлібом з голодним, а нещасних безпритульних поклич у свій дім. Коли побачиш нагого, зодягни його, й від свого рідного не відвертайся! Тоді твоє світло засяє, як порання зоря, і твоє виздоровлення не забариться, – попереду тебе йтиме твоя праведність, і Господня слава огортатиме тебе.”

6. Ісус ототожнює служіння голодним, спраглим, чужинцям, нагим, хворим і ув’язненим зі служінням Йому Самому. Матвія 25:35-40:
   

   “Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене одягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене! Тоді озвуться до Нього праведники, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе хворим, або у в’язниці, і прийшли до Тебе? Цар у відповідь скаже їм: Запевняю вас: те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені.”

7. Перші християни ділилися майном так, щоб серед них не було нужденних. Дії 2:44-45:
   

   “А всі, які повірили, були разом і мали все спільне. Вони продавали маєтки та майно і ділилися ним з усіма, хто потребував.”

8. Церква в Єрусалимі практично піклувалася про потреби віруючих через добровільне жертовне давання. Дії 4:32-35:
   

   “Всі ті, які повірили, мали одне серце й душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.”

9. Учні з Антіохії зібрали допомогу братам в Юдеї під час голоду. Дії 11:27-30:
   

   “Тими днями прибули з Єрусалима до Антіохії пророки. Один з них на ім’я Агав, вставши, Духом провістив великий голод, який мав бути в усьому світі, який і настав за Клавдія. Тоді постановили учні, кожний з них, по спроможності надіслати допомогу братам, які жили в Юдеї. Це й зробили, відправивши до старших через руки Варнави і Савла.”

10. Павло розглядав допомогу бідним святим в Єрусалимі як духовний обов’язок і братню участь. Римлян 15:25-27:
    

    “А тепер я йду в Єрусалим, щоби послужити святим, оскільки Македонія та Ахая виявили бажання зробити деякий збір для вбогих святих, які живуть в Єрусалимі. Зволили, бо є їхніми боржниками. Адже якщо язичники стали співучасниками в їхніх духовних справах, то повинні й у тілесних послужити їм.”

11. Любов до Бога не може бути лише словами. 1 Івана 3:17-18:
    

    “А хто має багатство світу й бачить, що його брат у нестатках, та зачиняє своє серце від нього, то як же може Божа любов перебувати в такому? Дітоньки [мої], любімо не словом та язиком, але ділом та правдою!”

Щедрість без примусу в Новому Завіті

У Новому Завіті головний акцент зроблений не на формальному відсотку, а на добровільності, любові, відповідальності й радості в жертовності. Християнин покликаний давати не з жалю, страху чи тиску, а свідомо, щиро і перед Богом.

1. Ісус назвав блаженнішим давати, ніж брати. Дії 20:35:
   

   “Я вам увесь час показував, що так працюючи, треба захищати немічних і згадувати слова Господа Ісуса, Який Сам сказав: Блаженніше давати, ніж брати!”

2. Пожертви для святих мали збиратися впорядковано, заздалегідь і відповідно до достатку кожного. 1 Коринтян 16:1-3:
   

   “Щодо збирання пожертвувань для святих, то робіть так само, як я постановив для галатійських Церков. Першого дня тижня нехай кожний із вас відкладає в себе, зберігаючи те, що може дати, аби не збирати тоді, коли прийду. Коли ж прийду, то пошлю з листом тих, кому довірите віднести ваш дар у Єрусалим.”

3. Македонські церкви проявляли жертовність навіть у бідності. 2 Коринтян 8:1-5:
   

   “Повідомляємо вам, брати, про Божу благодать, яка була дана македонським Церквам, тому що серед великого досвіду переживання їхня надмірна радість при крайній убогості переросла в багатство їхньої щиросердечності. Бо я свідчу, що по змозі й понад змогу, добровільно, з наполегливим проханням вони благали нас про благодать і участь у служінні для святих. І не так, як ми сподівалися, але спочатку віддали себе Господу, а, з Божої волі, і нам,”

4. Заклик до підтримки тих, хто в певний час має нестачу. 2 Коринтян 8:14-15:
   

   “У нинішній час ваш достаток нехай їм допоможе в їхній нестачі, щоб і їхній достаток допоміг вам у вашій нестачі, – щоб існувала рівність; як написано: Той, хто зібрав багато, не мав надміру, а хто зібрав мало, не мав нестачі.”

5. Духовний закон сіяння та жатви. 2 Коринтян 9:6:
   

   “Втім, хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той щедро і пожне.”

6. Пожертва не сумісна з жалем або примусом. 2 Коринтян 9:7:
   

   “Кожний нехай дає за велінням серця, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю.”

7. Бог примножить достаток для добрих діл, щоб щедрість ставала плодом Його благодаті. 2 Коринтян 9:8-11:
   

   “А Бог спроможний збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви завжди в усьому мали повний достаток і збагачувалися всяким добрим ділом, як написано: Розсипав, роздав бідним; його праведність перебуває навіки! А Той, Хто дає насіння та хліб сіячеві на поживу, нехай зростить і примножить ваше «насіння» і нехай виростить плоди вашої праведності. В усьому збагачуйтеся різноманітною щирістю, яка через нас складає подяку Богові.”

8. Пожертва не просто закриває потребу, а і є подякою Богу. 2 Коринтян 9:12:
   

   “Бо справа цього служіння не тільки задовольняє потреби святих, вона переповнена численними подяками Богові.”

9. Той, хто виявляє милосердя, має робити це у простоті та з радістю. Римлян 12:8:
   

   “коли хто потішає, – потішай, хто подає, – давай у простоті, хто керує, – керуй з ревністю, хто виявляє милосердя, – нехай робить це з привітністю.”

10. Взаємна допомога приємна Богу. Євреїв 13:16:
    

    “Не забувайте про доброчинність і спілкування, бо такі жертви до вподоби Богові.”

Неправильне даяння: показність, лицемірство і спроба купити Божу прихильність

Біблія застерігає від викривленого давання. Пожертва може втратити духовну цінність, якщо її метою стає показність, самовиправдання, контроль над іншими або спроба купити Божу прихильність.

1. Пожертва не має бути показовим жестом з корисливою метою. Матвія 6:1-4:
   

   “Стережіться, не робіть ваших добрих вчинків перед людьми, щоб вони вас бачили, бо не будете мати нагороди від вашого Отця, Який на небесах. Отже, коли даєш милостиню, не сурми перед собою, як це роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб їх прославляли люди. Запевняю вас: вони вже одержують свою нагороду. А як ти даєш милостиню, хай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права рука, щоби твоя милостиня була в таємниці, – й твій Отець, Який бачить таємне, віддасть тобі [явно].”

2. Фарисеї давали десятину навіть із дрібниць, але занедбали важливіше:. Матвія 23:23:
   

   “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо даєте десятину з м’яти, кропу й кмину, а занедбали найважливіше в Законі: суд, милосердя та віру; і це належить робити, і того не залишати.”

3. Пожертва не може бути виправданням для нехтування Божою заповіддю про любов і відповідальність перед ближніми. Марка 7:11-13:
   

   “Ви ж кажете: Якщо хто скаже батькові або матері: корван, тобто дар Богові є те, що ви мали б одержати від мене, то після цього вже дозволяється нічого не робити для батька чи для матері, – усуваєте Боже Слово оцим вашим переданням, яке ви ж і встановили. І робите багато інших подібних речей!”

4. Ананій і Сапфіра були засуджені за брехню перед Богом і показну духовність. Дії 5:1-11:
   

   “А один чоловік на ім’я Ананій зі своєю дружиною Сапфірою продав маєток і приховав частину грошей – про це знала й дружина, – а якусь частину приніс і поклав біля ніг апостолів. Петро сказав: Ананію, як це так, що сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа й приховати частину вартості поля? Невже воно не твоє було? Хіба продане не було в твоїй владі? Навіщо ти поклав це діло у своє серце? Ти ж сказав неправду не людям, а Богові! Почувши це, Ананій упав і помер. І найшов великий страх на всіх, хто це почув. Юнаки встали, обгорнули його, винесли й поховали. Коли минуло зо три години, прийшла його дружина, ще не знаючи того, що трапилося. Петро промовив до неї: Скажи мені, чи за стільки ви продали поле? Вона відповіла: Так, за стільки. А Петро до неї: Як це сталося, що ви змовилися випробовувати Господнього Духа? Ось при дверях ті, які поховали твого чоловіка, – і тебе винесуть! Упала й вона одразу біля його ніг і померла. Юнаки, увійшовши, виявили її мертвою; винесли й поховали біля її чоловіка. І великий страх напав на всю Церкву, на всіх, хто це чув.”

5. Симон хотів купити Божий дар за гроші, але апостол Петро різко викрив таке серце. Дії 8:18-24:
   

   “Коли Симон побачив, що покладанням рук апостолів дається [Святий] Дух, то приніс їм гроші й промовив: Дайте і мені таку владу, щоб на кого я покладу руки, той одержував би Святого Духа! Та Петро сказав йому: Твої гроші хай з тобою загинуть, бо ти думаєш за гроші набути дар Божий. Немає тобі частки й наділу в цій справі, бо твоє серце не чесне перед Богом. Отже, покайся за це своє зло й молися Богові, може, проститься тобі задум твого серця. Бо ти, я бачу, переповнений жовчною гіркотою і перебуваєш в оковах неправди! У відповідь Симон сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало ніщо з того, що ви сказали.”

6. Побожність не можна перетворювати на спосіб наживи. 1 Тимофія 6:5:
   

   “постійні суперечки людей із зіпсованим розумом і позбавлених істини, які вважають побожність засобом наживи. [Ухиляйся від таких].”

7. Служитель Божий не має бути захоплений ганебною наживою. Тита 1:7:
   

   “Бо треба, щоб єпископ – як Божий управитель – був бездоганний, не гордий, не гнівливий, не п’яниця, не задерикуватий, не користолюбець,”

Бог дивиться на серце того, хто дає

Для Бога важливий мотив, з яким людина жертвує. Святе Письмо показує, що маленький дар, принесений з вірою, довірою і жертовністю, може бути ціннішим перед Богом, ніж велика пожертва без любові та щирості.

1. Жертва Авеля була прийнята Богом, бо питання поклоніння торкається не лише дару, а й серця людини. Буття 4:3-7:
   

   “З бігом часу Каїн приніс жертву Господеві з плодів землі. Авель також приніс від своїх первородних овець та від їхнього жиру. І зглянувся Господь на Авеля та на його жертву, а на Каїна і на його жертву не звернув уваги. Тож Каїн дуже розлютився і спохмурніло його обличчя. І сказав Господь Каїнові: Чому ти розгнівався, і чому твоє обличчя спохмурніло? Якби ти вчинив, як слід, то хіба твоя жертва не була би прийнята? А якщо ти не зробив так, як потрібно, то при дверях чатує гріх. Він спонукає до пожадання, але ти маєш над ним панувати.”

2. Богу належить усе, тому людська пожертва є відповіддю вдячності. 1 Хронік 29:14-17:
   

   “Бо хто такий я, і ким є мій народ, що ми можемо охоче жертвувати? Адже від Тебе це все походить, і ми віддали лише те, що самі отримали з Твоїх рук. Адже ми перед Тобою мандрівники та приходці, як і всі наші батьки. Наче тінь, життя наше на землі, і нічого немає тривалого. Господи, Боже наш, усе це багатство, яке ми зібрали, для будівництва Твого Храму, присвяченого Твоєму святому Імені, походить з Твоїх рук, і воно все – Твоє! Я знаю, Боже мій, що Ти випробовуєш серця і тобі до вподоби щирість. Я від чистого свого серця усе це пожертвував, і з радістю побачив, що і Твій народ, який тут знаходиться, так само охоче жертвує Тобі!”

3. Бідна вдова поклала менше за інших за сумою, але більше за духовною ціною. Марка 12:41-44, Луки 21:1-4:
   

   “Сівши напроти скарбниці, Він дивився, як люди кидають мідяки до скарбниці. Численні багатії вкидали чимало. І підійшла одна бідна вдова, і вкинула дві лепти, тобто кодрант. І, покликавши Своїх учнів, Він сказав їм: Запевняю вас, що ця бідна вдова вкинула більше за всіх тих, які кидали тут до скарбниці, бо всі кидали з надлишку, а вона дала зі своєї убогості все, що мала, весь свій прожиток.”
   “Звівши очі, Він побачив тих, які кидали свої багаті дари до скарбниці. Помітив і одну бідну вдову, яка вкидала туди дві лепти, і сказав: Правду кажу вам, що ця бідна вдова більше від усіх кинула, бо всі ці зі свого достатку кидали в дар [Богові], а вона зі своєї вбогості вкинула все, що мала на прожиток.”

4. Християнин покликаний не надіятися на багатство, а багатіти добрими ділами, щедрістю і готовністю ділитися. 1 Тимофія 6:17-19:
   

   “Багатим нинішнього часу нагадуй, аби не носилися високо й не покладали надії на непевне багатство, але на Бога, Який нам усе дає щедро, для насолоди, щоб ми чинили добро, збагачувалися в добрих ділах, були щедрими, радо ділилися, збираючи собі скарб, – добру основу на майбутнє, – аби осягнути справжнє життя.”

Біблійне вчення про десятину, пожертвування і щедрість не можна звести до одного правила чи цифри. У Старому Завіті десятина була частиною Божого порядку для Ізраїлю, а в Новому Завіті особливо підкреслюється добровільне, радісне і відповідальне давання перед Богом.

Справжня пожертва починається з серця. Якщо людина жертвує лише з примусу, страху або бажання виглядати духовною, вона може виконати зовнішню дію, але втратити її внутрішній зміст. Якщо ж дає зі вдячності Богу, любові до ближнього і довіри до Господа, таке пожертвування стає частиною живої віри. Тому питання – кому належить її серце, тому що Бог бачить не тільки пожертву, а й того, хто її приносить.